Прості ідеї для Києва. Підземні переходи – стихійне лихо чи місце для спілкування?

В 2013 році в межах фестивалю CANactions архітектори з різних країн світу намагались виявити головні проблеми української столиці і пропонували власні рішення. Перетворити безладні підземні переходи Києва на зручні та затишні торгівельні зони запропонував молодий архітектор Павло Заботін.

Саме так мають виглядати підземні переходи в Києві, на думку архітектора
Зображення з конкурсного проекту Павла Заботіна

Організатори конкурсу “Прості ідеї для Києва” поставили собі за мету віднайти альтернативні схеми розвитку української столиці, які би базувались на принципах гуманності і простоти.

В конкурсі взяли участь проекти від 18 команд з України, Франції, Румунії та Португалії. Вони змогли, використовуючи закордонний досвід, включитись в процес реального планування на українській території.

Одним з фіналістів конкурсу став Павло Заботін, який запропонував проект оновлення підземних переходів Києва. Чому саме переходи привернули увагу молодого архітектора, які в них ховаються проблеми і як їх можна вирішити?

Хаос під землею

За будівельними стандартами, підземні переходи мають бути вільними і просторими. Це не місце для торгівлі, безпритульних та тварин. Але в Києві комфортні підземні переходи – рідкість.

Павло Заботін, архітектор:

"Перше, на що я звернув увагу по приїзді в Київ, були не золотоверхi куполи на храмах і не зелені парки, а банальні підземні переходи, якими мені довелося пройти до найближчої станції метро. Перед моїми очима постали напівосвітлені переходи, які були повні безпритульних, бабусь, які в антисанітарних умовах продавали м’ясо, сир, овочі прямісінько на картонних коробках біля моїх ніг, зграї бездомних собак, і міліціонерів, що спокійно прогулювались серед усього цього. Я подумав, невже це той золотоверхий Київ, про який я мріяв?"

На перший погляд, ця проблема проста й однозначна: переходи експлуатуються неправильно. Відповідно, треба їх очистити. Проте один випадок, який стався з Павлом, змусив його по-іншому дивитися на проблему.


"У мене є друг, і от стоїмо ми якось в такому переході метро, розмовляємо: ось проблема, її необхідно вирішувати. А він каже: «Так, мені це все дуже набридло… Зважте мені будь ласка кілограм апельсинів». Все. І я розумію, що ми з ним дискутуємо з піною біля рота 15 хвилин про проблему, а він каже «Зважте мені кілограм апельсинів». І кожен так робить. Більшості людей насправді простіше йти додому з метро і не забігати в «Сільпо» за яблуками, а купити їх по дорозі."


Навіщо прибирати торгівельні точки з переходів, якщо це зручно як самим торговцям, так і перехожим?

Павло поспілкувався з людьми, що торгують в переходах, щоб з’ясувати, чому вони обрали саме це місце для роботи, і які незручності мають. Архітектор зміг побачити проблему якомога ширше і врахувати як архітектурні аспекти, так і соціальні:

1. Бідність. Торговці в пішохідних переходах та в метро – це переважно люди похилого віку або ті, хто приїхали з навколишніх сіл і не мають робочих місць. Єдиний спосіб заробітку для них – це продаж. Але оскільки заплатити за місце організованої торгівлі таким людям не по кишені, вони розташовують свої стихійні торгівельні точки в місцях з великим потоком людей. А це якраз підземні переходи, переходи метро та площі біля станцій метрополітену.

2. Соціальна нестабільність.


"Я зрозумів, що більшість людей похилого віку йдуть на свою, як вони самі висловлюються “роботу”, часто навіть не для того, аби щось продати. Там вони знаходять нові знайомства та спілкуються між собою."


Самотні люди похилого віку – велика соціальна проблема не тільки в Києві, а й по всій Україні. Це окремий соціальний пласт, проблеми якого залишаються поза увагою державної та міської влади.

Підземні переходи стають місцем заробітку людей похилого віку та бідних верств населення
Зображення з конкурсного проекту Павла Заботіна

3. Корупція. На кожній станції метрополітену існує пункт правопорядку, і кожні півгодини міліція патрулює зону метро, переходи та площі біля нього. За законом, продаж будь-яких продовольчих і побутових товарів на цих територіях заборонений. Але насправді органи правопорядку закривають очі на стихійну торгівлю за невелику плату, що вони періодично стягують з торговців. Стихійні ринки стають все більшими, і при цьому там немає жодних санітарних перевірок продуктів харчування.

4. Застарілість переходів. Ще один важливий бік проблеми – технічний стан пішохідних переходів, адже деяким з них вже більше п’ятдесяти років, а вони ще жодного разу не ремонтувалися. В них стара підлога, а стіни, заліплені рекламою, час від часу обвалюються. А погане освітлення, аварійний стан електромережі та захаращеність проходів кіосками й взагалі створюють небезпеку для торговців та пішоходів.

Стіни більшості підземних переходів Києва заліплені рекламою, а самі переходи знаходяться в аварійному стані
Зображення з конкурсного проекту Павла Заботіна

Світло в кінці переходу

Яке рішення проблем підземних переходів пропонує сам архітектор? На його думку, таких рішень може бути два: архітектурне та соціальне.

Ми можемо або очистити переходи від людей та торгівельних місць, або ж допомогти цим людям в їхній самоорганізації. Норми закону кажуть, що переходи необхідно просто очистити, але навряд чи це вирішить проблеми стихійних торговців.

Чому задля зручності одних людей, перехожих, ми маємо виганяти на вулицю інших? Та й чи саме люди заважають нам в переходах?

Автор проекту вважає, що однозначно не можна виганяти людей з переходів, адже це не вирішує всього спектру проблем. Приклад того, що таке рішення є невдалим – Харків. Тепер переходи там пусті, але стихійні торговці та безпритульні не зникли, а вийшли на вулиці. Таке рішення архітектор називає антиєвропейським.

Вирішення проблеми, на його думку, полягає в тому, аби врахувати як позицію перехожих городян, так і людей, що змушені з тих чи інших причин перебувати в підземних переходах.

Тому Павло Заботін переконаний, що проект з переоблаштування переходів має носити в першу чергу соціальний характер – необхідно не просто очистити їх, а допомогти соціально незахищеним верствам населення.

Ось конкретні кроки вирішення даної проблеми від архітектора Павла Заботіна:

1. Люди можуть залишитись на своїх місцях, однак ці місця необхідно обладнати так, щоб вони були пристосовані для торгівлі.

Торговці можуть залишитись в переходах, але необхідно створити комфортні умови як для них, так і для пішоходів.
Зображення з конкурсного проекту Павла Заботіна

2. Кошти, які так чи інакше торговці платять міліції у якості хабарів, необхідно спрямувати на те, щоб створити комфортні умови праці для людей.

3. Простір переходу повинен стати мультифункціональним конструктором: торгівельне обладнання потрібно вмонтувати в поверхні переходів так, аби за необхідності всі прилавки могли складатись (наприклад, на ніч). Для рекламних оголошень необхідно відвести окремі смуги.

В переходах треба облаштувати газони, а для рекламних оголошень виокремити спеціальні смуги
Зображення з конкурсного проекту Павла Заботіна

Крім того, архітектор пропонує зробити в самих переходах газони та квітники, а навколо облаштувати паркові зони, аби зробити простір міста більш екологічним.

Звісно, на думку Павла Заботіна, лише один проект і один архітектор не зможуть зняти проблему стихійної торгівлі в підземних переходах. Проте ситуація погіршується з кожним роком і вирішення потрібно шукати вже зараз.

Потреби людей у великих містах змінюються швидше, аніж споруди й інфраструктура. Тому сучасне місто вимагає не так нових побудов, як переосмислення функцій вже існуючих просторів. Цей проект засвідчив ще раз, що кожна архітектурна проблема в місті є насамперед проблемою соціальною.


Источник: http://pb.platfor.ma